Місія Фетхуллаха Гюлена

Фетхуллах Ґюлен (народився 1941 р. на сході Туреччини) – великий мислитель, учений, філософ сучасності, наділений найглибшим поглядом на життя серед усіх представників релігійної й філософської думки Туреччини. Ґюлен також визнаний релігійний авторитет, оскільки він здобув освіту передусім у класичних ісламських медресе. Завдяки своєму духовному подвижництву мислитель став одним із лідерів філософських та інтелектуальних рухів останніх століть. Ґюлена можна охарактеризувати як улема / айдин – релігійний мислитель / просвітлений. Поняття улема, що стало класичним в ісламській літературі, вказує на особистість духовного лідера, який здобув авторитет у релігійних дисциплінах. Поняття айдин характеризує сильну особистість, авторитет у традиційній філософській думці. А можна назвати Ґюлена просто – релігійний вчений, філософ або духовний інтелектуал.

Основна риса цього подвижника, яка вирізняє його серед інших релігійних лідерів та філософів-інтелектуалів сучасності – це його велика активність. Світова спільнота дізналася про нього передусім через відкриті за його ініціативою освітні установи, які діють ефективно й розвиваються швидкими темпами. Він непомітно влився в світову освітню мережу й одразу засяяв у ній яскравою зіркою. Серед усього розмаїття різних релігійних, культурних та громадських структур освітні установи Ґюлена показали надзвичайний успіх і здатність до адаптації в різних умовах. На початку своєї активної діяльності великий мислитель не привернув до себе широкої уваги. Причиною цьому були, швидше за все, природна скромність і небажання до популярності й слави. Однак, інтелектуальне середовище невдовзі відкрило цю просту й непретензійну людину. За короткий час цей скромний учений, який вивів освіту на рівень найважливіших потреб сучасного світу, привернув до себе увагу всього інтелектуального середовища й залучив до цієї проблеми наукові кола, а його особа та погляди стали темою багатьох конференцій і симпозіумів.

Фетхуллах Гюлен із Патріархом Варфоломеєм у 1996 р.

Ці симпозіуми стали присвячувати його глибоко інтелектуальній особистості, його індивідуальному світові та усамітненому способу життя. В решті решт Ґюлен став першим у рейтингу «100 живих інтелектуалів світу», організованому американським журналом «Foreign Policy». Цей рейтинг показав, як пильно світове співтовариство й інтелектуальне середовище стежать за Ґюленом і його діяльністю. Але як можна охарактеризувати в кількома словами Фетхуллаха Ґюлена, який привернув увагу й інтерес широких мас?

Візит Фетхуллаха Гюлена до Іоана Павла ІІ у Римі у 1998 р.

Перш за все Ґюлен – це духовна особистість. В основі його розуміння ісламу й релігії взагалі – глибоке почуття любові й поваги до будь-якої істоти, створеної Аллахом. Його душевність і сердечність стали причиною розвитку в ньому неймовірної здатності до діалогу з іншими релігіями й цивілізаціями. Він став першопрохідцем широкомасштабної діяльності в галузі діалогу з представниками інших релігій у турецькому суспільстві, в якому довгі століття переважала мусульманське населення. Ґюленові зустрічі з лідером католицького світу Папою Іваном Павлом II, головним сефардским рабином Ізраїлю Еліяху Бакші-Дороном, Патріархом Константинопольським Православної церкви Варфоломієм, Вірменським Патріархом Карекіном та лідерами інших громад знайшли відгук у суспільстві й підготували фундамент для тісної співпраці громад. Через це Ґюлен став найулюбленішим і найшанованішим діячем серед лідерів і членів інших релігійних громад. У релігійних поглядах Ґюлена немає місця жорстокості, екстремізму й насильству. Він акцентує на тому, що подібні поняття суперечать самій суті ісламу. Стверджуючи, що іслам ніколи не дозволяв застосування сили, Ґюлен перший з ісламських вчених відреагував на теракт 11 вересня й трагічні події в Беслані. У своїх інтерв’ю й творах він стверджує: «Вбивство одного невинного створіння еквівалентно вбивству всього людства», – і заявляє, що в тероризмі є вина всього людства. На його думку, релігія за своєю суттю найбільш віддалена од соціального, морального й духовного насильства. Насильство саме по собі розходиться з суттю релігій і метою існування життя на Землі. Найглибша місія релігії – привносити в суспільство, в стосунки між людьми лад, поміркованість і толерантність.

Фетхуллах Гюлен із головним сефадським равіном Бакші Дороном

Наскільки релігійні погляди Ґюлена відкриті представникам інших релігій, настільки ж відкриті його загальний і соціальний погляди на світ представникам інших культур і цивілізацій, бо він відстоює інтереси не тільки мусульман, а всіх людей. Це, мабуть, становить головну особливість його поглядів і дієвої миротворчої позиції. В епоху розвитку суспільної думки й здатності до узагальнюючого мислення Ґюлен став засновником і найголовнішим представником широкого руху діалогу й толерантності. В період глобальних суперечок серед представників світової інтелектуальної еліти на тему зіткнення цивілізацій Ґюлен зміг практично реалізувати свою ідею про діалог, відкриваючи школи. Сучасний світ, у якому з шаленою швидкістю поширюється глобалізація й процвітає виробництво зброї масового знищення, вже не зможе винести третьої світової війни. Тому до теорій про зіткнення й конфлікти, які орієнтуються як на світову політику, так і на громадську думку, потрібно ставитися з великою увагою та обережністю. Досить поглянути на зміни політичної ситуації, аби зрозуміти, що в світу зовсім не безхмарні перспективи. Ґюлен за всієї складності сучасних міжнаціональних відносин зміг привернути увагу світової інтелектуальної еліти, активно розпочав широкомасштабну діяльність у сфері діалогу між цивілізаціями. Його рух є великою місією творення діалогу в ім’я всього людства.

Найпромовистіший показник філософської, інтелектуальної та особистої дієвості й успіху Ґюлена – відкриття за його ініціативою в різних країнах світу освітніх установ. Ці утворення є одночасно й частиною його погляду на світ, і містком для діалогу між представниками різних народів, культур, релігій і цивілізацій. Вони виховують людей, стурбованих загальними проблемами сучасного людства, які вірять самі й вселяють надію в інших у велике майбутнє нашої планети. В основі Ґюленового поняття освіти лежить його ідея про цю надзвичайної значущості й цінності важливу справу сучасної цивілізації. Освіта, на його думку, – первинний засіб здійснення соціальних і суспільних змін. Він наполягає на тому, що зміцнення й прогрес будь-якого суспільства можливі лише за умови організації якісної та ефективної освіти. Школа, виховання й освіта, на його погляд, – це великі цінності. І коли гармонія виховання відсутня в родині, в людських стосунках, то без цього покращити, вдосконалити суспільство неможливо. Найсерйозніша причина кризи сучасної цивілізації – віджилі й вироджувані методи освіти. Бо міра всьому – сама людина. Якщо її правильно не навчити, людство не зможе нічого досягти. Людина здавна була основним об’єктом вивчення філософів. Однак, освіта ніколи не привертала їхньої уваги. А сьогодні освіта перебуває в центрі й в основі всього. Ґюлен вважає, що однією з основних проблем сучасної освіти є її ізоляція від норм моралі й духовності. Під впливом філософської та інтелектуальної думки нашої епохи протягом майже двох століть формувалося поняття позитивізму й секулярних науки, способу думання й освіти. А це вирвало людину зі звичного ладу, який дає сенс існування на Землі. Згідно з Ґюленом, мораль і моральність є основними елементами освіти. Згідно з основами ісламу й релігії в цілому, зіткнення науки й технології з релігією неможливе. Навпаки, релігія й наукові досягнення повинні йти паралельно. Будь-яке наукове відкриття має пробуджувати в людині захоплення творіннями Всеєдиного у Всесвіті, а заняття наукою має бути свого роду служіння Йому. Очевидно, якщо в релігійній свідомості людини не буде ідеалів, то наукові відкриття й результати досліджень як із соціального, так і з морального погляду будуть деструктивні. Тому рух і система освіти Ґюлена, будучи соціальним явищем, мають ще й морально-етичний характер.

Ґюлен в очах суспільства – це досить набожна фігура. Він віддалений од політики й не схвалює багатьох ісламських політичних проектів. Він не згоден із думкою, що місія релігії полягає тільки в служінні політиці. Це суперечить самому покликанню релігії. Все політизоване політики використовують у своїх інтересах. Це доводить світова практика. Найбільше нещастя, яке може статися з будь-якою релігією, – її політизація. Політизована релігія ніколи не об’єднує, а навпаки, роз’єднує. Тому Ґюлен узяв за основу своїх поглядів і принципів діалог із представниками різних релігійних та культурних кіл.

Мораль і моральність – це основний зміст життя на Сході. А на Заході на перший план вийшли розум і наука. Тому західна цивілізація стала відомою завдяки своїй абсолютній розумності. А Схід – колиска моралі й моральності. Найбільші духовні особи Сходу були представниками ісламу й традиції Індії. В умовах відсутності духовності неможливо заснувати нову цивілізацію, яка зможе проіснувати тривалий час. За найдовговічнішими цивілізаціями завжди стоять містичний досвід та система глибокої духовності. І це справа не тільки східних цивілізацій і товариств, зокрема містичної традиції суфізму. На думку Ґюлена, абстрагування освіти й соціуму від моралі й духовності призводить до виродження життя. Бо саме духовність наповнює змістом життя людини й весь життєвий простір людства. Причиною нинішньої загальнолюдської кризи стала відірваність освіти від духовності. Ця відірваність позбавила людину основної мети її життя на білому світі, позбавила надії. Адже люди живуть у вічній надії й тому є дітьми надії: «Коли вони втрачають її, то разом із нею зникає і їхній життєвий «вогонь», навіть якщо при цьому вони й далі існують фізично».

Повернути собі надію й повернутися до вищої, духовної мети життя людина може тільки силою любові. «…Воістину, домінуючим чинником нашого життя є любов, – наголошує Ґюлен. – Будучи учасником всесвітнього хору, практично кожна людина поводить себе відповідно до своєї магічної мелодії, яку вона отримала від Творця в Його пісні любові».

Як тут не згадати аналогічну думку Миколи Гоголя: «Ані на одну мить не слід нам тут забувати, що життя нам дано для любові й що ми самі твір Божої любові до нас». Любов як витончене, глибинне чуття й воля чистого серця є провідним дієвим чинником у системі традиційних моральних цінностей українців.

Любов чистого серця – провідна сила питомої української філософії кордоцентризму, що в Данила Туптала розкривається у вченні про внутрішню людину з її індивідуальною долею, в Григорія Сковороди – у філософії мудрого серця, в Памфіла Юркевича – у філософії утаємниченого серця людини та сакральній педагогіці серця, в Миколи Гоголя – у філософії християнського персоналізму, в Пантелеймона Куліша – у хутірській філософії або філософії природи, філософії серця, у Тараса Шевченка – в життєвому принципі щирого серця, в Костянтина Ушинського – у вченні про особисту волю людини, закорінену в серці.

Українські мислителі у своїй спрямованості на внутрішню людину мають багато спільного і з західноєвропейською екзистенційною філософією, де головною цінністю є внутрішня сутність людини, і зі східною  містичною традицією суфізму.

Надзвичайно близька до суфійського містичного досвіду практична філософія Сковороди: за аскетичним аспектом і простотою життя, за  любов’ю, яка веде до єднання з Творцем, за осягненням Істини через самопізнання й за моральною зрілістю, яка реалізується в добродіянні.

Послідовник Сковороди, найбільший український філософ ХІХ століття й глибокий педагог Памфіл Юркевич у своєму антропологічному вченні, ядром якого є філософія й педагогіка серця, відводить провідну роль серцю як осердю духовного життя людини. Головним у кордоцентризмі як філософії серця є вибір моральних орієнтирів.

Як філософія серця є філософією моралі, так і педагогіка серця є педагогікою моралі. Сакральна педагогіка серця П. Юркевича: «Виховна  система, яка пробуджує в серці у вихованця любов до вищого й ідеального, до священного й божественного… – ця система  чекає на вихователя, здатного знаходити в тілі в людини невидиму душу, а в невидимій душі – незнищенні зачатки Богоподібності». Мистецтво виховання, за П. Юркевичем, полягає в тому, щоб привести учня до такого стану спокою, в якому він, засвоюючи враження од світу, міг би думати над тим, що відбувається в ньому самому та поза ним. А цього можна досягнути лише просвітленим, мудрим серцем.

В українців, як і в народів Сходу, провідним принципом життя є первинність серця, а не розуму, як на Заході. Великий український педагог, основоположник педагогічної науки й народної школи, реформатор шкільної освіти Костянтин Ушинський ставить цей принцип в основу формування характеру: «Теоретичне життя розуму утворює розум; але тільки практичне життя серця й волі утворює характер. …Щоб у дитини утворювався характер або принаймні накопичувалися для нього великі матеріали, слід, щоб дитина жила серцем і діяла волею…».

Хіба не на такій спільній для всіх людей моральній засаді сердечності, любові й добродіяння засновано виховну систему й інтелектуальний миротворчий рух Фетхуллаха Ґюлена? Подвижництво українських мислителів і педагогів, які не залежали від конфесійних догм, а серцем сповідували Істину й жили в ній, перегукується через століття з сучасною подвижницькою місією Ґюлена як ісламського мислителя, педагога й «своєрідного суфія», який, не належачи до жодного суфійського ордену, живе в Істині.

Олександер ШОКАЛО, письменник, сходознавець