Ukrayna Savaşı Sayılarla
Ukrayna Savaşı Sayılarla
Ukrayna'daki savaşın birinci yılında Rusya'nın kayıpları.
Haberler

Місія Фетхуллаха Гюлена

Фетхуллах Ґюлен (народився 1941 р. на сході Туреччини) – великий мислитель, учений, філософ сучасності, наділений найглибшим поглядом на життя серед усіх представників релігійної й філософської думки Туреччини. Ґюлен також визнаний релігійний авторитет, оскільки він здобув освіту передусім у класичних ісламських медресе. Завдяки своєму духовному подвижництву мислитель став одним із лідерів філософських та інтелектуальних рухів останніх століть. Ґюлена можна охарактеризувати як улема / айдинрелігійний мислитель / просвітлений. Поняття улема, що стало класичним в ісламській літературі, вказує на особистість духовного лідера, який здобув авторитет у релігійних дисциплінах. Поняття айдин характеризує сильну особистість, авторитет у традиційній філософській думці. А можна назвати Ґюлена просто – релігійний вчений, філософ або духовний інтелектуал.

Основна риса цього подвижника, яка вирізняє його серед інших релігійних лідерів та філософів-інтелектуалів сучасності – це його велика активність. Світова спільнота дізналася про нього передусім через відкриті за його ініціативою освітні установи, які діють ефективно й розвиваються швидкими темпами. Він непомітно влився в світову освітню мережу й одразу засяяв у ній яскравою зіркою. Серед усього розмаїття різних релігійних, культурних та громадських структур освітні установи Ґюлена показали надзвичайний успіх і здатність до адаптації в різних умовах. На початку своєї активної діяльності великий мислитель не привернув до себе широкої уваги. Причиною цьому були, швидше за все, природна скромність і небажання до популярності й слави. Однак, інтелектуальне середовище невдовзі відкрило цю просту й непретензійну людину. За короткий час цей скромний учений, який вивів освіту на рівень найважливіших потреб сучасного світу, привернув до себе увагу всього інтелектуального середовища й залучив до цієї проблеми наукові кола, а його особа та погляди стали темою багатьох конференцій і симпозіумів.

Фетхуллах Гюлен із Патріархом Варфоломеєм у 1996 р.

Ці симпозіуми стали присвячувати його глибоко інтелектуальній особистості, його індивідуальному світові та усамітненому способу життя. В решті решт Ґюлен став першим у рейтингу «100 живих інтелектуалів світу», організованому американським журналом «Foreign Policy». Цей рейтинг показав, як пильно світове співтовариство й інтелектуальне середовище стежать за Ґюленом і його діяльністю. Але як можна охарактеризувати в кількома словами Фетхуллаха Ґюлена, який привернув увагу й інтерес широких мас?

Візит Фетхуллаха Гюлена до Іоана Павла ІІ у Римі у 1998 р.

Перш за все Ґюлен – це духовна особистість. В основі його розуміння ісламу й релігії взагалі – глибоке почуття любові й поваги до будь-якої істоти, створеної Аллахом. Його душевність і сердечність стали причиною розвитку в ньому неймовірної здатності до діалогу з іншими релігіями й цивілізаціями. Він став першопрохідцем широкомасштабної діяльності в галузі діалогу з представниками інших релігій у турецькому суспільстві, в якому довгі століття переважала мусульманське населення. Ґюленові зустрічі з лідером католицького світу Папою Іваном Павлом II, головним сефардским рабином Ізраїлю Еліяху Бакші-Дороном, Патріархом Константинопольським Православної церкви Варфоломієм, Вірменським Патріархом Карекіном та лідерами інших громад знайшли відгук у суспільстві й підготували фундамент для тісної співпраці громад. Через це Ґюлен став найулюбленішим і найшанованішим діячем серед лідерів і членів інших релігійних громад. У релігійних поглядах Ґюлена немає місця жорстокості, екстремізму й насильству. Він акцентує на тому, що подібні поняття суперечать самій суті ісламу. Стверджуючи, що іслам ніколи не дозволяв застосування сили, Ґюлен перший з ісламських вчених відреагував на теракт 11 вересня й трагічні події в Беслані. У своїх інтерв’ю й творах він стверджує: «Вбивство одного невинного створіння еквівалентно вбивству всього людства», – і заявляє, що в тероризмі є вина всього людства. На його думку, релігія за своєю суттю найбільш віддалена од соціального, морального й духовного насильства. Насильство саме по собі розходиться з суттю релігій і метою існування життя на Землі. Найглибша місія релігії – привносити в суспільство, в стосунки між людьми лад, поміркованість і толерантність.

Фетхуллах Гюлен із головним сефадським равіном Бакші Дороном

Наскільки релігійні погляди Ґюлена відкриті представникам інших релігій, настільки ж відкриті його загальний і соціальний погляди на світ представникам інших культур і цивілізацій, бо він відстоює інтереси не тільки мусульман, а всіх людей. Це, мабуть, становить головну особливість його поглядів і дієвої миротворчої позиції. В епоху розвитку суспільної думки й здатності до узагальнюючого мислення Ґюлен став засновником і найголовнішим представником широкого руху діалогу й толерантності. В період глобальних суперечок серед представників світової інтелектуальної еліти на тему зіткнення цивілізацій Ґюлен зміг практично реалізувати свою ідею про діалог, відкриваючи школи. Сучасний світ, у якому з шаленою швидкістю поширюється глобалізація й процвітає виробництво зброї масового знищення, вже не зможе винести третьої світової війни. Тому до теорій про зіткнення й конфлікти, які орієнтуються як на світову політику, так і на громадську думку, потрібно ставитися з великою увагою та обережністю. Досить поглянути на зміни політичної ситуації, аби зрозуміти, що в світу зовсім не безхмарні перспективи. Ґюлен за всієї складності сучасних міжнаціональних відносин зміг привернути увагу світової інтелектуальної еліти, активно розпочав широкомасштабну діяльність у сфері діалогу між цивілізаціями. Його рух є великою місією творення діалогу в ім’я всього людства.

Найпромовистіший показник філософської, інтелектуальної та особистої дієвості й успіху Ґюлена – відкриття за його ініціативою в різних країнах світу освітніх установ. Ці утворення є одночасно й частиною його погляду на світ, і містком для діалогу між представниками різних народів, культур, релігій і цивілізацій. Вони виховують людей, стурбованих загальними проблемами сучасного людства, які вірять самі й вселяють надію в інших у велике майбутнє нашої планети. В основі Ґюленового поняття освіти лежить його ідея про цю надзвичайної значущості й цінності важливу справу сучасної цивілізації. Освіта, на його думку, – первинний засіб здійснення соціальних і суспільних змін. Він наполягає на тому, що зміцнення й прогрес будь-якого суспільства можливі лише за умови організації якісної та ефективної освіти. Школа, виховання й освіта, на його погляд, – це великі цінності. І коли гармонія виховання відсутня в родині, в людських стосунках, то без цього покращити, вдосконалити суспільство неможливо. Найсерйозніша причина кризи сучасної цивілізації – віджилі й вироджувані методи освіти. Бо міра всьому – сама людина. Якщо її правильно не навчити, людство не зможе нічого досягти. Людина здавна була основним об’єктом вивчення філософів. Однак, освіта ніколи не привертала їхньої уваги. А сьогодні освіта перебуває в центрі й в основі всього. Ґюлен вважає, що однією з основних проблем сучасної освіти є її ізоляція від норм моралі й духовності. Під впливом філософської та інтелектуальної думки нашої епохи протягом майже двох століть формувалося поняття позитивізму й секулярних науки, способу думання й освіти. А це вирвало людину зі звичного ладу, який дає сенс існування на Землі. Згідно з Ґюленом, мораль і моральність є основними елементами освіти. Згідно з основами ісламу й релігії в цілому, зіткнення науки й технології з релігією неможливе. Навпаки, релігія й наукові досягнення повинні йти паралельно. Будь-яке наукове відкриття має пробуджувати в людині захоплення творіннями Всеєдиного у Всесвіті, а заняття наукою має бути свого роду служіння Йому. Очевидно, якщо в релігійній свідомості людини не буде ідеалів, то наукові відкриття й результати досліджень як із соціального, так і з морального погляду будуть деструктивні. Тому рух і система освіти Ґюлена, будучи соціальним явищем, мають ще й морально-етичний характер.

Ґюлен в очах суспільства – це досить набожна фігура. Він віддалений од політики й не схвалює багатьох ісламських політичних проектів. Він не згоден із думкою, що місія релігії полягає тільки в служінні політиці. Це суперечить самому покликанню релігії. Все політизоване політики використовують у своїх інтересах. Це доводить світова практика. Найбільше нещастя, яке може статися з будь-якою релігією, – її політизація. Політизована релігія ніколи не об’єднує, а навпаки, роз’єднує. Тому Ґюлен узяв за основу своїх поглядів і принципів діалог із представниками різних релігійних та культурних кіл.

Мораль і моральність – це основний зміст життя на Сході. А на Заході на перший план вийшли розум і наука. Тому західна цивілізація стала відомою завдяки своїй абсолютній розумності. А Схід – колиска моралі й моральності. Найбільші духовні особи Сходу були представниками ісламу й традиції Індії. В умовах відсутності духовності неможливо заснувати нову цивілізацію, яка зможе проіснувати тривалий час. За найдовговічнішими цивілізаціями завжди стоять містичний досвід та система глибокої духовності. І це справа не тільки східних цивілізацій і товариств, зокрема містичної традиції суфізму. На думку Ґюлена, абстрагування освіти й соціуму від моралі й духовності призводить до виродження життя. Бо саме духовність наповнює змістом життя людини й весь життєвий простір людства. Причиною нинішньої загальнолюдської кризи стала відірваність освіти від духовності. Ця відірваність позбавила людину основної мети її життя на білому світі, позбавила надії. Адже люди живуть у вічній надії й тому є дітьми надії: «Коли вони втрачають її, то разом із нею зникає і їхній життєвий «вогонь», навіть якщо при цьому вони й далі існують фізично».

Повернути собі надію й повернутися до вищої, духовної мети життя людина може тільки силою любові. «…Воістину, домінуючим чинником нашого життя є любов, – наголошує Ґюлен. – Будучи учасником всесвітнього хору, практично кожна людина поводить себе відповідно до своєї магічної мелодії, яку вона отримала від Творця в Його пісні любові».

Як тут не згадати аналогічну думку Миколи Гоголя: «Ані на одну мить не слід нам тут забувати, що життя нам дано для любові й що ми самі твір Божої любові до нас». Любов як витончене, глибинне чуття й воля чистого серця є провідним дієвим чинником у системі традиційних моральних цінностей українців.

Любов чистого серця – провідна сила питомої української філософії кордоцентризму, що в Данила Туптала розкривається у вченні про внутрішню людину з її індивідуальною долею, в Григорія Сковороди – у філософії мудрого серця, в Памфіла Юркевича – у філософії утаємниченого серця людини та сакральній педагогіці серця, в Миколи Гоголя – у філософії християнського персоналізму, в Пантелеймона Куліша – у хутірській філософії або філософії природи, філософії серця, у Тараса Шевченка – в життєвому принципі щирого серця, в Костянтина Ушинського – у вченні про особисту волю людини, закорінену в серці.

Українські мислителі у своїй спрямованості на внутрішню людину мають багато спільного і з західноєвропейською екзистенційною філософією, де головною цінністю є внутрішня сутність людини, і зі східною  містичною традицією суфізму.

Надзвичайно близька до суфійського містичного досвіду практична філософія Сковороди: за аскетичним аспектом і простотою життя, за  любов’ю, яка веде до єднання з Творцем, за осягненням Істини через самопізнання й за моральною зрілістю, яка реалізується в добродіянні.

Послідовник Сковороди, найбільший український філософ ХІХ століття й глибокий педагог Памфіл Юркевич у своєму антропологічному вченні, ядром якого є філософія й педагогіка серця, відводить провідну роль серцю як осердю духовного життя людини. Головним у кордоцентризмі як філософії серця є вибір моральних орієнтирів.

Як філософія серця є філософією моралі, так і педагогіка серця є педагогікою моралі. Сакральна педагогіка серця П. Юркевича: «Виховна  система, яка пробуджує в серці у вихованця любов до вищого й ідеального, до священного й божественного… – ця система  чекає на вихователя, здатного знаходити в тілі в людини невидиму душу, а в невидимій душі – незнищенні зачатки Богоподібності». Мистецтво виховання, за П. Юркевичем, полягає в тому, щоб привести учня до такого стану спокою, в якому він, засвоюючи враження од світу, міг би думати над тим, що відбувається в ньому самому та поза ним. А цього можна досягнути лише просвітленим, мудрим серцем.

В українців, як і в народів Сходу, провідним принципом життя є первинність серця, а не розуму, як на Заході. Великий український педагог, основоположник педагогічної науки й народної школи, реформатор шкільної освіти Костянтин Ушинський ставить цей принцип в основу формування характеру: «Теоретичне життя розуму утворює розум; але тільки практичне життя серця й волі утворює характер. …Щоб у дитини утворювався характер або принаймні накопичувалися для нього великі матеріали, слід, щоб дитина жила серцем і діяла волею…».

Хіба не на такій спільній для всіх людей моральній засаді сердечності, любові й добродіяння засновано виховну систему й інтелектуальний миротворчий рух Фетхуллаха Ґюлена? Подвижництво українських мислителів і педагогів, які не залежали від конфесійних догм, а серцем сповідували Істину й жили в ній, перегукується через століття з сучасною подвижницькою місією Ґюлена як ісламського мислителя, педагога й «своєрідного суфія», який, не належачи до жодного суфійського ордену, живе в Істині.

Олександер ШОКАЛО, письменник, сходознавець

Ukrayna Haber

Ukrayna'nın, ilk Türkçe haber sitesi.

İlgili Makaleler

Bir Cevap Yazın

Başa dön tuşu
Ukrayna Savaşı Sayılarla
Kapalı

Reklam Engelleyici Algılandı

BU HABERLER YAZILIRKEN NE MİLYARDER SERMAYE SAHİPLERİNDEN, NE DE ÇIKAR ÇEVRELERİNDEN DESTEK ALMIYORUZ… LÜTFEN REKLAM ENGELLEYİCİYİ DEVRE DIŞI BIRAKARAK SİTEMİZDEKİ GERÇEK HABERCİLİĞE DESTEK OLUNUZ... BU REKLAMLARA TIKLAYARAK GAZETECİLERİN BAĞIMSIZ OLMASINA YARDIMCI OLUNUZ... BAŞKA GELİRİMİZ YOK. DESTEĞİNİZ İÇİN, TEŞEKKÜR EDERİZ. PAYPAL: [email protected]